НАСТАНОВА ЧИТАЧУ ДЛЯ ЗМІН-КАЯТТЯ.

Духом святим ради світлого ЖИТТЯ –

прийми справедливість, милість,

доброту і любов святі у життя своє

на кожну мить і скрізь,

як заповів Творець світу цього

і неси цей дар з радістю

і благоговінням у всіх ділах

до закінчення життя свого

сердечним прийняттям!

Та буде так!

Доброго дня усім, хто себе людиною зве, як і тим, хто суть чоловіка собою несе!!!

Дозвольте нам залишити вам наступні слова перед тим, як почати щоденник цей писати.

Пишу во благо ці думки в словах, які почали йти дванадцять років тому в мій ум. Думаю, що йшли вони з душі духом святим, та стверджувати не буду, бо не знаю, але пишемо щиро з доброти і з любові до буття.

Так уже є, що при біді єднаються люди, щоб  духом, душею зігріти, підтримати одне одного наявною теплотою доброти. А ми, пишучи книги ці, маємо надію, що цими міркуваннями почнемо єднатися з подібними в цей час сутужний, коли небезпека є велика для планети й людства.

Тож пізнаваймо з нами наявне життя з тієї правди, милосердя, доброти щиро з довіри і любові у собі, щоб перш за все з цього дня навчитися бачити себе в діях інших у всьому, що є навколо, бо це є справжня суть кожного дослідника, який вирішив пізнавати себе і світ і завдяки цьому почати з можливостей і вмінь змінюватися на краще.

Наступною триваючою дією хай буде в ділах таких шукачів орієнтиром усе те, коли ми побачимо щось хороше, чи і більшість дій у дні, які нам радість, задоволення дають, то благодаруймо БОГу святому, який Духом святим живий, міцний і вічний є своєю частиною у нашому житті. Однак, коли ми бачимо дії злі, брехню, лицемірство і себе в діях несправедливих, то це в сукупності і є те, що ми маємо видалити із себе, із свого життя – а це помилки різноманітні і вже з розуміння не повторювати їх. Ось тоді й відчується благодать, благоговіння у собі сповна.

Хай ці слова разом з радістю і любов’ю Всевишній Дух святий посилає вам і в кожен дім, хто живе у них! Тому й прошу БОГа святого, який Духом святим у всьому живому є міцністю і вічністю; прошу і Пресвяту Богородицю; прошу і всіх сподвижників Духа святого і всіх праведників світу цього, щоб вони своєю милістю, милосердям, справедливістю, добротою з довірою і любов’ю йшли у ваші життя, щоб Благодать свята з вами постійно була.

А вже далі підуть сторінки для розуміння наявного життя для того, щоб могти очистити себе сповна, щоб змогли відкритися для всесвітніх енергій позитивних.

Чудове і гранично-відверте Слово. Письменник наче веде із нами щиру бесіду,

довірливу і переконуючу. Справді живі двері від серця до серця. Глибока, образна і

метафорична назва. Книга поділена на розділи, як сходинки, і цими сходинками автори

ведуть читача за собою, застерігають, вказують на помилки, дають можливість самим

шукати отой знаковий стержень, який наближує людину до пізнання самої себе.

 Бо необхідно вчитись жити. "Не очікувати і просити, а діяти і любити. Кожному

пора на краще мінятись... Ось суть істини в дії. Мати любов у собі, творити її, бо з маленьких

ниток твориться сорочка", - які вірні слова.

 Домінуючими в книзі є ідеї світла, любові, всепрощення, очищення, покути. Слушна

порада завжди прислухатись до своєї душі, серця, відкривати чисту енергію, щоб зберегти

усе, дане нам Богом. Добро і світло - це надчасові, вічні категорії. Цю думку доводять автори

книги.

 Важливо, що підкреслена цінність родинного вогнища, у якім подружжя живе у гармонії і любові. Дитина, її хвороби відображають протест проти нещирості і сварок у сім’ї.

Первозданна чистота буття, та, що є в дитячому віці, нагадує нам незамулені джерела душ наших предків, пракорені їх існування.

Письменник прагне активізувати ті якості, що були нам дані Творцем, Життям із

народження і які ми губимо в буднях. Книга багатопланова, багатоаспектна. Вона має відповідну етичну програму, спрямовану на пробудження людського духу, звільнення його від злоби, мізерності, дріб'язковості. Наповнена високою вірою і щедрою любов'ю. Це - книга-порада, книга зцілення, книга-молитва за наші Душі.

Моя глибока подяка творцям і найщиріші побажання

Щасливого лету Вашій ластівці у світ, до людських сердець.

Софія Дубчак

Як часто в скруті нам хочеться ковтнути живої води... Напитися чистоти, святості і радості... Як хочеться підставити своє серце під живильні струмені спокою і благості... Наповнити його миром і щастям...

І як не часто нам це вдається... І зовсім не через те, що світ став на голову... А він таки став на голову... Проте, він дивиться на нас... нашими очима... Ми бачимо його, як своє віддзеркалення... Ми бачимо в ньому... себе... Тому він такий різний для кожного з нас...

Немарно діди вчили – не шукай себе світами, не броди з ліхтарем серед білого дня по краю прірви... Шукай світи в собі...  Бо в твоєму серці завжди є джерело живої води... Замулене суєтними клопотами, отруєне заздрістю, ненавистю, люттю; замулене усіма гріхами світу, що, так, чи інакше, торкнулись нашого єства...  Але є... І живе...

Як важко віднайти його, мандруючи в болях і смутках загубленою серед людського торжища стежиною, що вертає нас в дитинство... В чистоту, щирість... Де навіть гнів без лукавства, і бійка без далекоглядних планів... Дивлюсь, як рано в нашому часі закінчується все те в дітях, як рано закінчується дитинство, але йому на зміну не приходить зрілість і розважність... Багато хто тепер і в сорок, - безпорадна дитина без дитинства... Без мудрості, без розсуду...

Ніби й розумні, ерудовані, та немічні духовно... Нічого не шукають, окрім статку, так навчені, ніби за мзду можна одержати найважливіше в цьому світі – любов, віру і надію... Неначе за гроші купиш щиру дружбу, і без милосердя потрапиш до раю...

Яке безумство будувати Едемський сад серед собі подібних, але бідніших... Едемський сад з палацами, майбахами, яхтами, літаками... Яке безумство тішитися скарбом, якого завтра не буде, і яким не оплатиш усі свої духовні борги перед воротами істинного Едему…

Було б зовсім нестерпно, якби не траплялись на моєму шляху молоді, зовсім іншої закваски, і іншого духу... Їх завжди було небагато... Але на їхніх плечах, як на трьох легендарних слонах, стоїть і тримається світ... Завтрашній світ... Бо завтра, - воно вже тут…

Як часто в скруті нам хочеться ковтнути живої води...

Юрій Надулко